Сезон у спортивній гімнастиці ще не завершений, але певні підсумки вже підбити можна, зважаючи на минувший чемпіонат світу у Досі, Катар. Виступ лідера збірної України, олімпійського чемпіона Олега Верняєва був як ніколи непередбачуваним. А причиною цьому — травма, яка вибила нашого чемпіона майже на цілий календарний рік. Здавалося би, про які змагання взагалі може йти мова після двох складних операцій?! Але ні! Він повернувся раніше запланованого терміну. Повернувся задля того, аби його команда змогла боротися за путівку на Олімпійські ігри.

В ексклюзивному інтерв’ю для офіційного сайту Української федерації гімнастики чемпіон Олімпійських ігор – 2016 Олег Верняєв розповів про нелегкий період відновлення, медальне повернення на килим, а також про головну мету на цей олімпійський цикл.

Сезон видався нелегким. Травми, операції, відновлення і повернення на килим — все це в один календарний рік. Як це було?

— Сезон видався як ніколи важким, але у той же час цікавим і емоційним. Після операції у такий короткий термін повернутися було нелегко, ризиковано, навіть страшно, але цікаво. Всі були здивовані тим, що я повністю пройшов багатоборство на чемпіонаті світу. Повертатися на килим завжди круто! Я дуже радий! Якщо чесно, їхав на цю світову першість як вперше, відчував якісь дитячі емоції: радість і щастя. Процес відновлення ми, звичайно, прискорювали. Зазвичай, тільки через рік після операції можна починати тренуватися, а я вже через 8 місяців виступав на змаганнях, а через 9 — виступив у багатоборстві на чемпіонаті світу.

Перед чемпіонатом світу ти виступав лише кілька разів. Така небагата на старти підготовка вперше у твоїй кар’єрі?

— Перед чемпіонатом світу у нас завжди лише кілька стартів, на відміну від першої половини сезону, яка закінчується чемпіонатом Європи. Активний змагальний період починається вже після чемпіонату світу. Але в моєму випадку, коли 3-й старт у році і відразу чемпіонат світу — вперше в кар’єрі.

У Доху ти їхав у статусі претендента на медалі, як не крути. Які ти і твій тренер ставили цілі на цей Чемпіона світу?

— Щодо претендента — я не знаю, так як взагалі майже не виступав перед ЧС (чемпіонат світу — прим. ред.), і на Кубку світу в Угорщині отримав невеликі оцінки. Ясна річ, що багато хто знав, на що я здатний, але ніхто не знав в якій я формі, тому я не вважаю, що був одним з фаворитів. Але, слава Богу, все вийшло. Головна мета на минулий чемпіонат світу була команда, а саме відібратися у ТОП-24, аби боротися за путівку на Олімпіаду в Токіо — 2020. Я, звичайно, сильно хотів потрапити у 8-ку найсильніших у командному багатоборстві, а також, безумовно, розраховував на медаль на брусах. Ми більш за інші готували три снаряди: опорний стрибок, кінь-махи і бруси. Дуже хотілося гідно виступити у вправі на коні, але, на жаль, не вийшло. І помилився при виконанні стрибка.

Те, що ти пройшов багатоборство після такої тривалої непростої паузи і вийшов у фінал — для тебе самого було важливо?

— Чесно кажучи, було багато сумнівів, багато питань, багато болю, багато страху. Вийшовши у фінал багатоборства, вирішили з тренером на страх і ризик піти на повну програму, виконати всі 6 снарядів. І після того, як я зробив вправу на кільцях і отримав оцінку вище, ніж у кваліфікації, то подумав: «Все! Пішло — поперло! Буду йти до самого кінця!». Але на поперечині я помилився. і далі все пішло не за планом, дихання не вистачило, фізичні кондиції не були на піку. Після цього вже важко було далі зібратися. Не тому що я «зливав», а тому що насправді було важко. Коли ти йдеш на одній емоції і терпиш, як би було не було боляче і складно, а потім помиляєшся і вже складно повернутися в той кураж. З точки зору психології — у мене проблем з цим ніколи не було. Головне — щоб плече не турбувало. Я завжди готовий йти у бій і боротися до самого кінця!

Про що ти думав і що відчував виходячи на фінал на брусах?

— Я думав лише про те, щоб просто вийти і зробити свою програму на 6.7 бала (коефіцієнт складності — прим. ред.) Без грубих помилок. І все, більше я ні про що не думав. Знав, що якщо китаєць повністю зробить свою програму, я його не дістану, і в той же час знав, що при моєму вдалому виступі мене теж ніхто не дістане. Мені потрібно було просто вийти і зробити своє, як, власне, і вийшло.

Що ти скажеш про твого головного конкурента на брусах Цзоу Цзін’юань? Його база складності тобі під силу? Чи готуєте Ви нову програму щоб боротися за золото у наступному сезоні?

— Китайський гімнаст дуже хороший, молодий, перспективний, і вже чемпіон. База у нього космічна, виконання теж дуже гарне. Наздогнати його за рівнем складності реально, але це вже гросмейстерська база, і щоб її робити треба дуже сильно крокувати вперед, але на це потрібен час. Не місяць і не два, а їздити з програмою рік — два. Я буду намагатися підійти до Олімпіади у такому стані щоб можна було боротися з ним на рівних.

Розкажи про організацію чемпіонату світу, про країну, про вболівальників. Вперше мусульманська країна приймала змагання зі спортивної гімнастики такого рівня

— Організовано все було непогано. Арена «Aspire Dome», де проходили змагання, дуже велика. Ми, до речі, там виступали у 2009 році на всесвітній гімназіаді (традиційні міжнародні змагання школярів — прим. ред.). Загалом все було в нормально за винятком снарядів китайського бренду «Тайшань» (TaiShan): кінь незручний, стрибок жорсткий, та й килим не дуже. Багато хто скаржився. І весь час було холодно у залах підготовки через систему кондиціонування. І людей, звичайно, майже не було. Виступати було не так цікаво, як зазвичай в Європі при повних трибунах — і це величезний мінус. В інших моментах все було досить добре.

Тепер перейдемо до клубного чемпіонату Німеччини. Котрий рік ти виступаєш за один і той же клуб. Розкажи трохи про нього.

— Виступаю за клуб TG SAAR вже 5-й рік. Мені все подобається, мене все влаштовує. Дуже хороші хлопці, гарна команда, багато російськомовних. Дуже легко і комфортно перебувати в їх компанії. Вони завжди мені допомагають, підтримують. Ось на днях буде «малий» фінал в Котбусі проти однойменного клубу, за який виступає Ігор Радівілов. Це буде мій вже 5 фінал, але жодного разу ми ще не вигравали. Тому в цьому році налаштовані як ніколи на перемогу. Будемо боротися за 3 місце!

Німецька команда Олега Верняєва TG SAAR

Паралельно з виступами за клуб, ти взяв участь у кількох турнірах. В одному з них ти отримав травму. Але на наступному турнірі вже виступав. Яка ступінь травми? Або все обійшлося?

— Такого у мене ще ніколи не було. Чесно кажучи, було дуже складно. Прилетівши до Мілану, виходячи з автобуса, я підвернув сильно ногу аж до хрускоту. Перші 10 хвилин я навіть не міг на неї наступити. Потім, приїхавши у Кьяссо, місцеві фізіотерапевти активно почали зі мною працювати, дуже добре до мене ставилися, окрема подяка ведучому фізіотерапевту центру Анжело. Працювали зі мною до тренувань, після тренувань. Навіть пропонували свою допомогу за межами залу. Завдяки їм я зміг виступити на турнірі памяті Артура Гандера. Але потім, виконуючи опорний стрибок, я невдало приземлився і травмував оперовану ногу. Після цього, звичайно, було багато питань з приводу другого турніру «Swiss Cup», але я все-таки зміг виступити.

Яку мету ставиш перед собою і командою на наступний сезон?

— Мета у нас одна — зібрати таку команду, яка зможе боротися за медалі на Олімпійських іграх. Для цього нам потрібно 4 сильних багатоборця. На даний момент це я, Петя Пахнюк, Влад Грико і Женя Юденков, який наразі відновлюється після травми. Ще у нас є дуже хороший, перспективний гімнаст, Назар Чепурний, який «зайде» в дорослу програму якраз у рік Олімпіади. Решта наших хороших юніорів по року народження не підходять. Я вважаю, що ця 5-ка багатоборців, якщо буде в повному здоровому стані, легко може боротися за командну медаль на чемпіонатах світу та Олімпійських іграх. У нас є всі шанси, головне — працювати! Я дуже хочу виграти командну олімпійську медаль!

Якщо повернутися до особистих цілей, то я хотів би вивести свою програму багатоборства на колишній рівень, підняти на всіх снарядах базу, щоб боротися за медалі. Але у цьому циклі команда у мене на першому місці.

П. Пахнюк, В. Грико, І. Радівілов, Є. Юденков, О. Верняєв

Що можеш сказати про наших юніорів, які зібрали не маленьку кількість медалей у цьому році. Вже скоро вони поповнять ряди дорослої команди

— Молодь у нас зараз дуже хороша. Черкаси, Дніпро, Київ — всі працюють однією командою, тренуються під керівництвом Надюк Ірини Володимирівни та Сартинского Геннадія Людвіговича. Вони просто-таки «пруть як танки»! На останньому турнірі в Швейцарії виграли командні змагання, обігравши Італію, Швейцарію та Бельгію. Наші хлопці дуже виділялися, особливо Назар Чепурний та Ілля Ковтун, які роблять програму вже дорослих гімнастів з хорошими комбінаціями. Мені було дуже приємно на них дивитися. Представники інших країн підходили до нашої делегації і говорили про те, яка класна у нас команда, дуже перспективні хлопці. Якщо будуть працювати в тому ж дусі, то не за горами потрапляння в основну команду на найбільші змагання. Головне — вірити в те, що вони можуть. Наприклад, Ілля Ковтун виграв Чемпіонат Європи, Назар Чепурний виграв Юнацьку Олімпіаду. Залишається лише вірити, працювати, прагнути і бути завжди однією командою з однією спільною метою!

Юніорська збірна команда України зі спортивної гімнастики